Він сидів, об колодязь обпершись.
На снігу. З неба дрібно сипало.
І дивився на світ як уперше,
Посмихався, та кашляв сипло.
В якусь мить угледів червоне,
Не страшне, бо лякати немає чим.
З того боку, де сонце тоне,
Припорхнуло, в тиші махаючи…
Заковтнув він повітря раннього,
І промовив з чогось, що не знає сам:
— Хочу в небо! Але ж… поранений,
зі свинцем якось важко літається…
— Ти тут, брате, не напризволяще.
Ти — метелик з великою силою.
Не поранений ти, а краще!
Вставай, воїне… Полетіли!