Підходили до брами двоє:
Військовий та малий пустун.
Дитину вів за руку воїн,
Ніс втому чорну і густу.
Відкрив ворота янгол Миша,
Весь простір залила блакить.
Військовий зупинився в тиші,
На межі світла вставши вмить.
— Знайомтеся, це мій Дениска,
Йому чотири. Він — герой.
— Заходьте, переглянем списки, —
І янгол запросив рукою.
— Напроти мене там примітка,
Я на хвилинку заскочив.
Тут його мама, дід та тітка,
А я ще трохи не дожив.
Тут залишитись – мрія срібна,
Але залишилось одне:
Своїм допомогти потрібно,
Коли контузія мине.
Провівші по волоссю сина,
Військовий, нібито провис,
Враз розвернувся, мов машина
І рушив хмарами униз...