На ніжних рожевих п'ятах
Він їй малював ромашки,
Змочуючи слиною
Бусинку олівця.
Він цілував так м’ятно,
Лоскочучи бідолажку,
Що радість була дзвінкою
Й літала ії душа.
…Моргнула – нікого поруч.
Пішов, поки спала, тихо,
На захист, та не з неволі,
Побачивши дрон у вікно.
Сплела із замовлянь обруч,
Що б просто минуло лихо,
Щоб знов цілував до болю.
І п'яти — як полотно.