Спіраллю. Колами. Пропускав крізь себе неба зміст.
Коливався на хвилях хмарин. Парив у вишині.
А потім раптом, відчувши поклик, вмить впав до міста —
важливим знаком, посланцем тихим, що лічить дні.
То — шлях незвичний, чужий та дивний. Та безвідмовно,
без зайвих гадок, хто він сьогодні — добро чи зло,
Шукає отвір. Вікно для звісточки — перепона.
І б’ється в скло. Потім знову, знову — з розгону в скло.
Втомлена жінка крізь звичний побут той стукіт чує.
Йде до полиці з фото сина, в душі — стіна.
Хапає рамку, очима пестить, кого бракує.
Проводить пальцем. Ридає мовчки. Вона вже зна…