Він сім століть тому був диким, повним сил,
Ковток туману пив з пупка нічної навки,
Він від нудьги стовпи на поле відносив,
Валив диханням ліс і бігав до галявки.
Останніх років сто він просто спав під пнем —
Цей метушливий світ став надто галасливим.
Почувши трактор, він хотів лише одне —
Щоб в русі рід людський не знищив все важливе.
Три роки він не спить. Він очищає дім,
Уламки із землі відкопуючі вічність,
Ховає «руський дух» під запахом своїм.
Не розуміє він — так хто ж тепер тут нечисть?