Колись пальці Яна торкалися струн у тиші,
А нині кодують польоти дронів у виші.
Очі Петра шукали красу в полотна плетінні,
А зараз сканують блакить на ворожі тіні.
Голос Остапа співав про кохання з весною,
Тепер він керує вогнем із нори лісової.
Бо вона кличе, а значить митці — не в тіні, а в строю,
І кожна нота, рядок і мазок – це зброя в бою.
А ти? А ти? Де твоя іскра в цьому злому багатті?
Чи відчувають твоє плече наші хлопці, вусаті, кудлаті, пом`яті?
Чи твої ноти лунають в окопах, як гімн незламності?
Чи твої руки плетуть мережі підтримки для хитких стін?
Митець теж боєць, вставай у строй, тут усі не боги.
Твоє мистецтво — важливо для перемоги.
Бо вона кличе, а значить митці — не в тіні, а в строю,
І кожна нота, рядок і мазок – це зброя в бою.
А ти? А ти? Де твоя іскра в цьому злому багатті?
Чи відчувають твоє плече наші хлопці, вусаті, кудлаті, помяті?