Поки боги там грають і неспішно гуляють
Хмарним своїм містком,
На дерев'яному ліжку тихо лежить як мишка
Наш рядовий Сніжко.
Лікоть на автоматі, далі — ріжки горбаті,
Речі — давно з душком.
Трохи в неадекваті. Думки знову як у ваті,
Та наповзає сон.
В його мізках — безладдя. Донечка сниться — Катя,
У серце прямий укол.
Катя стоїть у характері, голосом її матері
Каже йому у вушко:
— Вставай, рядовий, біжи! Швидше своєї душі!
Видано координати. З неба летять снаряди.
Сніжку на сьогодні досить. Він підлітає босий
Прямо зі сну — в зіскок.
І випадає, нате, у снігові благодаті.
В янгольський порошок.
Мить і в норі-кімнаті стіни на корж зім'яті.
Полум'я — не подолати. А над вогнем — солдати.
— Далі, Сніжку, без нас.
З нами тобі не треба. Що передати на небо?
Думки Сніжка розіп'яті. В роті — суцільні мати,
В іншому – все гаразд.
— Ви доложіть цим сукам, в рай заявлюся з плугом
І розжену як гнус!
Будуть шляхи господні, значить, уже сьогодні!
— Прийнято. Все. Плюс-плюс.