Скринька впала, із ґудзиків вийшло шоу,
Намистина в щілині застрягла.
Повернувся! Нечутно в свій дім зайшов.
Непоголений, сивий, засмаглий.
Вони разом прожили дванадцять зим.
Рухи, жести, — все дуже звично.
Але перед очима не наче дим,
Що міняє його обличчя.
Шрам той самий на лобі, на зубі скол,
Той же погляд, що вже немало.
Тільки десь у зіниці малий прокол,
І півссвіту туди всмоктало.
Десь всередині дмухає хтось чужий,
Обгорілий, суворий, злісний...
І сама вона вижила — рік за три...
Друга спроба не зайва, звісно.
Приспимо всіх чортів, що живуть у душі,
Залікуємо разом рани.
І читатимо вголос твої вірші.
Познайомимося, коханий?